Присвячується всім жінкам!
Якось останнім часом жінки стали все більше поступатися чоловікам. А даремно. Захоплення жінками футболом, рибалкою чи мисливством стосунки гармонійними не зроблять. Навпаки. Вони зроблять їх однобокими. Отже, краще залишайтеся собою!

Можливо, що ви, як і я, мисливство не визнаєте з самого дитинства! Адже дійсно, важко зрозуміти, як людина, яка має, очевидно, власних дітей та роботу, не раз гладила в житті тварин, може отримувати задоволення, цілячись у перелякану, збентежену від страху козулю... Що саме цій людині, "упакованій" джипом, нарізним карабіном та ножем, хочеться отримати від беззахисної тварини? Відповідь одна - Смерть.

Звісно, що козуля не носить хрестик, як він, очевидно, не має крутих зв’язків у бізнесі. Але ж вона - це ж все-таки жива істота, хоч і тварина. Їй, дуже важко виживати, особливо взимку. Вона ні перед ким не провинилася, ніде не згрішила! Вона не заздрить, не злиться, не краде, не зраджує... В цьому сенсі, якщо замислитися, тварини навіть кращі від нас з вами.

Яке ж задоволення нормальній людині від того, коли холодна куля прошиває наскрізь живіт та кісточки беззбройної козулі, ні в чому невинної перед мисливцем-вбивцею? Це він так виявляє чоловічу мужність? Чи, можливо, свою сміливість? Оскільки поранена тварина відразу не вмирає, то і мучиться після пострілу в конвульсіях на землі. Уявляю собі, як декілька чиїхось "пап", як зграя психічно хворих, підбігають до вціленої жертви, радісно дивляться, як з неї сочиться кров, а з безпомічних очей від болю котяться сльози і... дострілюють, або дорізають її - маленьку, ще теплу і беззахисну козулю.

Такі "мужчини" розуміють, що в тварини немає ні адвоката, ні охоронця, вона не може покликати на допомогу й міліцію. Її немає кому захистити... Її не врятують ні мама, ні тато, ні брат, ні друг... Вона беззахисна і нещасна і на неї чекає лише одне - смерть. Чому? Бо хтось приїхав на вихідні відпочити. Хобі в нього таке. Вдумайтеся в це "хобі". Та мова ж іде про чиєсь життя! Чи не так? - Так, про життя. Мова тут іде і про вбивство! Чи не так? - Та так, про вбивство за для розваг! Яке тут хобі? Вбивати? Колись дітьми цілилися пістолетикам нам в обличчя, а тепер ось це горе...

Дійсно, тварини - це не їжа. Тварини - наші друзі. Хіба нас цьому в школі не вчили? Чи в душі вже взагалі нічого святого не лишилося? Хіба не краще було б поставити в холодну зиму пару годівничок з сіном, "накрити полянку" десь неподалік і спостерігати, як щасливо їдять поруч тварини, яких ви бережете, про яких ви турбуєтеся. Хоч совість могли б таким чином відмити від своїх власних гріхів. Уявіть себе на мить твариною! Як воно, щоночі, інколи голодним, засинати на сирій землі, провести все життя в страху... У нас все кльово, у нас все по-іншому!

Коли вже ці мисливці одумаються? Коли вони до нас з вами прислухаються? Тоді, як на порозі стане їх власна смерть? Боюся, що це вже буде запізно... Мисливці сьогодні всі такі азартні та сильні! А їх свідомість, як сліпа каліка, десь плентається позаду... Сумно. Хоч би книгу круту прочитали. Наприклад: "Веди свій плуг понад кістками мертвих" Ольги Токарчук. Уже вся Європа знає цей детектив. Після цієї книги, мисливство серед VIPів - це не просто не модно, а й брутально, і низько, і так примітивно, що соромно про це признаватися. Почитайте. Адже жодна, по-справжньому велика в історії людина, не займалася мисливством. Воно приносить лише смерть. Говорячи мовою сучасних школярів - "це - тупо!". І це - правда!

Варто звернути увагу і на статистику: в сім'ях мисливців діти виростають переважно жорстокими і нещасливими, навіть дівчатка. Бо їх батьки щодня в свою хату несуть свою бездушну жорстокість. Та там де живе вбивця щастя не розквітає. Ще наш великий педагог Пантелеймон Куліш колись казав: "Користь зі шкільної науки буде лише тій дитині, яка вийшла з гарної хати!". А гарна хата - це посмішки, це життя! Аж ніяк не смерть... Хто, як не жінка може зробити свій мікросвіт, та й його весь, теплішим. Тож, від душі бажаю, щоб замість розповідей про останнє полювання, у Вашій хаті звучала музика Моцарта чи Кенні Джі, а замість сигаретного диму - читалися хороші книги!

Як хочеться торкнутися мисливського серця! Вони ж теж колись були хлопчиками, спасали з калюж метеликів, випускали хрущів. А в що перетворилися? Тож, хай в життя повернеться дитинство, де було повно місця усмішкам і життю, радощам і справжньому азарту! Хай щастить!

Фото зроблене Оксаною Литвиненко під час експедиції до Індії. Бангалор, 2011 року.


Автор: Володимир Коливай (Volodymyr Kolyvai):


© Анданте, бізнес-майcтерня 1991-2019
При будь-якому використанні матеріалів, посилання
на сайт www.business-trainings.kiev.ua є обов'язковим.
(044) 496-20-76, 496-20-77
Пошта: 04070, Київ-70, а/с №170
вул. Глибочицька 40, 3-тій поверх.