Сповідь: “Що руйнує нашу силу?”
Ми надто схильні до роздратування, гніву та злості, бо звикли бути правими. Нам рідко хочеться посміхатися, коли нас хтось повчає чи критикує. Ми тільки на словах визнаємо, що в критиці є позитив. А ще - ми завжди себе жаліємо. Тому і пряма критика в обличчя - це як ножем по рані. А даремно. Адже існує інше бачення...

Наша амбіційність має значення лише тоді, коли вона підкріплена конкретними досягненнями. Інакше - це пусті слова. "Свою точку зору" мають багато. Мети ж досягають - лише одиниці! Отже, рішення написати цю сповідь, прийшло після того, як зрозумів, яку корисну штуку для себе відкрив. Тому й хочу поділитися нею з Вами.

Не секрет, що кожен з нас вірить в себе і завжди цінує та відстоює свою точку зору! Чи не так? З одного боку - це добре! З іншого - всі війни в світі, конфлікти в сім'ї, політиці чи на роботі, починаються саме з того, що кожна сторона має "свою, правильну точку зору". Правда ж? Та все не так просто. Дивно, правда?

А ось і аргументи: по-перше, весь наш світогляд формувався чимось та кимось. Тому "наш" він чи відносно наш - це ще питання. Триматися за "свою" точку зору не завжди корисно. Адже погляд опонента теж, як правило, має свої вагомі аргументи. По-друге, ми самі інколи, під впливом подій чи часу, теж змінюємо свою точку зору та погляди! Чи не так? Наприклад: коли ми звичайний працівник відділу - це один світ і погляди! А що, якщо завтра нас призначать керівником цього ж відділу? Що? Погляди і переконання так і залишаться без змін? - Звичайно, що ні. От Вам і "наша" точка зору, "наші" переконання. Тому, з роками, досвід підказав мені інший, на мій погляд ширший шлях, де моя власна точка зору не є єдиною і на всі сто відсотків правильною, бо це - вузький, конфліктний шлях!

Усвідомлення такої відносності прийшло не відразу. Проблема в тому, що ми завжди себе любимо над усе і турбуємося про себе в першу чергу. Це нас і засліплює. Тому важливим є не лише те, що ми про себе думаємо, а і те, як нас сприймають інші! Згодьтеся, якщо мені всі кажуть "ти знову сказав зайве", а я продовжую свою его-мантру "та ні, я стриманий!" - це ж абсурд.

З роками помітив дивну річ: чим стаю більше вдумливішим та зрівноваженішим, ти важливішим для мене стає критичний погляд інших. Власна амбіційність сліпувата і дорогу не завжди бачить. Чому? Тому, що зі строни нас видно краще. От і виходить, що нашу з вами поведінку інколи краще бачать сторонні, незацікавлені люди. Адже саме "критика" нас зачіпає за живе, бо б'є прямо в ціль, бо звучить певна правда. А гніваємося, бо думаємо про себе краще, ніж ми є насправді! Вибудували самі собі уяву про себе і тішимося які ми класні. Та згадаймо приказку: "Нема диму без вогню!". От і виходить, що треба трішки більше прислухатися до критичних поглядів інших. Точка зору інших - це дзеркало. На мій погляд, це більш важливо, ніж те, що ми самі собі про себе намріяли. Спробуйте цей несолодкий шлях, і Ваші вороги та заздрісники поступово, як в казці, перетворяться на друзів та однодумців. Перевірено!

Знову ж до критики. Якщо згадати минуле, то кожен із нас скаже, що ті, хто нас колись критикували, значною мірою були праві. Вони, в принципі, виявляли своєю небайдужістю таку от форму добра на нашу адресу. Хіба не було, що ми дратувалися лише тому, що якась людина звернула увагу на нашу недосконалість чи слабкість? То хіба ж це наш ворог? Але, якщо ж чиясь критика дійсно несправедлива, то замість гніву у відповідь, ми можемо ситуацію сприймати, як унікальний шанс для практики терпіння - одну з найцінніших рис духовної людини! Виходить, що без цього "несправедливого нападника" ми не змогли б тренувати терпіння! І знову виходить "наш ворог - наш друг"! Якщо звучить непереконливо, то варто прочитати 10 Заповідей Матері Терези! А то за своїми смс та кар'єрними планами так ніколи і не познайомимося з великими Людьми.

Чому ж це для багатьох так складно? Тому, що всі ми, за звичкою, схильні до самозахисту та саможаління, бо егоїсти. Ми завжди і скрізь себе виправдовуємо! Ми завжди в центрі світу! Світ створено саме для нас! Ми такі в ньому важливі та впливові, що всі тільки й мають, що дивитися в нашу сторону! Смішно, правда? Тому і пряма критика для нас - це як вогонь на тіло. Ось так і народжуємо самі собі ворогів. А даремно. Альтруїстів критика менш ранить, бо й отримують вони її менше. З ким би особисто Ви хотіли б дружити? З тим, для кого "Я", "моє", "моя точка зору" - це головне, чи з тим, хто цінує і Вашу точку зору, і Ваше життя в цьому світі? Відповідь очевидна! Та й відома східна мудрість каже: "Бійтеся віддати себе в руки саможаління!"

Давайте частіше прислухатися до того, що про нас думають як близькі нам люди, так і ті, хто не має ніякого зиску від своїх зауважень. Вони нас бачать ось такими і кажуть нам це в обличчя! Такі люди, насправді, є для нас справжніми Вчителями. А їх поради - безцінним подарунком, без якого справжнє самовдосконалення - неможливе. Адже, така критика в руках мудрого може стати справжнім поштовхом, як до власного самовдосконалення, так і вдосконалення оточуючого нас простору! Спробуйте! І Ви ніколи не пожалкуєте! Перевірено на собі!

Отже: нашу внутрішню силу, як не дивно, руйнує наша прихована амбіційність, невиправдана самовпевненість, невгамовний егоїзм, сліпе невміння правильно сприймати критику, відсутність елементарної поваги до прав інших людей та саможаління.

Потрібно тренувати відкритість та довіру без вигоди, альтруїзм та увагу до інших, як норму, вчитися дивитися на критикуючого, як на Вчителя свого життя та нести елементарне добро оточуючим нас людям!

Кому потрібна Ваша амбіційність?!

* Відвідайте компанію, якою представлено цей проект: СП “ІМІДЖ ОСВІТА” при Києво-Могилянській Академії - курси англійської преміум класу!



Автор: Володимир Ілліч Коливай (Volodymyr Kolyvai):

© Анданте, бізнес-майcтерня 1991-2017
При будь-якому використанні матеріалів,
посилання на сайт www.business-trainings.kiev.ua є обов'язковим.
(044) 496-20-76, 496-20-77
Пошта: 04070, Київ-70, а/с №170
Нижній вал, 7-9, центральний вхід, 3 поверх