«Де ми взялися й звідкіля прийшли? Ілля Коливай.
Ми інколи переживаємо крах у стосунках: дружбі, сім’ї чи кар'єрі, навіть не розуміючи його справжніх причин. Мабуть, що план нашого життя не проходив через наше серце, тому і не було ніякого сенсу в такому планові... На мій погляд, до всього, що нас оточує, ставлення має бути більш вдумливим. Для цього варто цікавитися походженням самих знань. Навіть існує наука - епістемологія, яка цим і займається. Прикладом неуваги до походження знань може бути моя розмова з відомим в Києві бізнес-тренером НЛП. Він від мене зі здивуванням дізнався, що його система, як і масовий зомбі-фільм «Секрет» - це вирваний та спотворений фрагмент медитативних практик Сходу, такий собі шматочок, посаджений на грунт сучасного егоїзму. Він не знав, що так-званий «винахід НЛП» (постановка цілей) на санскриті звучить «санкальпа» і вже декілька тисячоліть поспіль є основою східних медитативних практик. Як виявилося (уже на моє здивування), що в сучасній «технології успіху», внутрішні морально-етичні норми взагалі не є аж такими потрібними. П’янкі установки на успіх - ось те "чудо", яке має приносити нам успіх.
Ось так, покладений на грунт людського егоїзму, так-званий «секрет» перетворився (чого й варто було очікувати) на масову тенденцію, якщо не сказати психоз. Але ж фундаментом завжди мають бути і внутрішні напрацювання. Чи не так? Інакше, чуда - не буде. А звідки взятися таким напрацюванням, коли більшість сучасних методик націлені на успіх індивідуума лише в зовнішньому світі? Це не зовсім вірний шлях, бо мова йде про втручання низькосортної, хоч і привабливої інформації, в нашу з вами свідомість. От і виходить, що без урахування походження знань ми перетворюємося на довірливих сліпців. А таких можна вести куди-завгодно, навіть до прірви…
В погоні за "успіхом" (грошима та владою) нам не має справи до того, що там і як впливає на наш розум. У власних «наполеонівських планах» нас мало цікавить наш внутрішній світ. Та, потрапивши під вплив матеріалізму одного разу, ми стаємо впійманими на все життя. Хіба не сумно бачити, як відбувається добровільне самоув’язнення: спочатку ми привчили себе думати, що ми живемо лише одне життя і все треба брати силою. От і хочемо втовпитися всі в одні й ті ж вузькі двері матеріального успіху, наче іншого щастя в світі й не існує. Ніхто не проти матеріальних благ та достатку. Але ж має бути розумний баланс!? Ніхто не проти релігії. Але ж без ненависті до інших! Цей сумний процес боротьби стає ще жорстокішим, коли ми свідомо захоплюємося лідерством та «технологіями успіху», бо все відбувається за шаблонними програмами. А хто ж вчить? Чи дійсно ті люди, від яких ми так бездумно перехоплюємо так звані «безцінні техніки лідерства», є тими майстрами свого власного життя? Що ми про них знаємо? Чому ми дозволяємо впливати і на наше життя, та ще й за гроші? Будьмо сміливими в признанні: бо обіцяють нам успіх на тарілочці і саме для нас.
Ще один приклад: той же відомий київський бізнес-тренер на тренінгу для топ-менеджерів авторитетно заявив, що керівнику совість взагалі не потрібна. Жах полягав у тому, що з усієї групи посмів не згодитися лише один учасник. Всі інші топ-менеджери, заплативши немалі кошти за участь, слухняно кивали головами. Я тоді його запитав: «Як це? Ви дома совістливий чоловік, порядний тато, а прийшовши до інших людей, Ви перетворюєтеся на раціонального менеджера без совісті? Хіба це не катастрофа? Адже справедливому керівнику вірять більше, бо він скоріше взагалі не зробить крок, а ніж зробить його проти совісті. Саме за морально-досконалими людьми всі ми сьогодні засумували. Особливо на роботі. Невже дійсно керівнику совість не потрібна?
Найскладнішою проблемою є те, що для нас сьогодні заблоковані справжні, істинні знання. Тому й адекватних прагнень зустрінеш рідко. Та й справжні вчителі зустрічаються не часто. Я вже мовчу про рідкісний шанс зустріти так званого Гуру життя. А зустрівши, ми не в змозі розпізнати його, оскільки не звикли схилятися перед заслугами інших. Гординя та заздрощі – ось що залишає нас на узбіччі від перевірених життям знань Вчителя. А чому? Тому, що середовище, де всі прагнуть миттєвої вигоди, руйнує сам дух стосунків «вчитель-учень». Гординя їсть нас непомітно з середини, як іржа. Дуже мало в житті справжнього та багато штучного. Сучасний бізнес стає пустим і холодним. Але ж бізнес – це ми з вами! Сьогодні стало більше адвокатів, та справедливості все менше й менше… Сьогодні стало більше лікарів, та здоров’я не прибавилося ні в кого… Сьогодні переповнені вітрини, та порожньо у власній хаті. Сьогодні стало більше друзів, та схоже, що ми скоро досягнемо піку справжньої одинокості… Зі своєї сторони генерація молодого покоління прагне стверджуватися. Це, загалом, добре. Проте, молодь часто демонструє або екзальтовану настирність, або ліниву апатичність. Чому ж ми беремо лише ті знання, які лежать на поверхні? Тому, що мріємо про миттєвий успіх, тут і сьогодні. Бо нам хочеться мати все й одразу. Прихована жадібність стає, на жаль, стилем життя; ми стаємо самотні від власної фальші... Тому і в пошані сьогодні не вчителі, а суфлери. Наша власна гординя – це той заклятий внутрішній ворог, який невблаганною стіною затуляє нам прохід до щастя. Ми і тільки ми є центром нашого життя… А де ж радість співпраці? А де ж розуміння взаємозалежності? ЇЇ поглинає егоцентризм, а як результат – конкуренція, жадібність та морок одинокості... Великий Шантидева говорив: «Вони конкурують з рівними собі, вони зневажають тих, хто стоїть нижче них та плазують перед тими, хто над ними… Коли ж настане хоч якась користь від цих людей?..» Ось так велику справу саморозвитку підмінило спустошливі поняття «лідерство» та «конкуренція». Вони наповнюють нас отрутою прихованої зверхності до інших, зневаги та егоїзму. Молода генерація змушена купувати штучні знання через тренінги та модні книги. У молоді немає вчителів… Вони їм не потрібні? Ми йдемо навпомацки, ризикуючи своїм майбутнім та щастям своїх близьких. Давня індійська мудрість устами того ж Шантидеви нам тихо шепоче: «Всяка радість у цьому світі витікає з бажання щастя іншим. Всяке страждання у цьому світі бере початок в бажанні щастя лише собі». Та що нам до цього… Що нам до симфоній Моцарта творів Тагора, вегетаріанців, моралістів та інших порядних «невдах». Сьогоднішні "горе-лідери" закінчать в одинокій присутності свого егоїзму, налічивши біля своєї труни декілька родичів та пару байдужих колег… Адже живемо лише для себе... Тому тільки собі й потрібні. Та все залежить від нас і все може бути по-іншому! Бо "Всяка радість у цьому світі витікає з бажання щастя іншим! Всяке страждання у цьому світі бере початок в бажанні щастя лише собі..." (Шантидева). Егоїзм - ось найстрашніша хвороба розуму, яка вбиває наше щастя... Альтруїзм - ось ліки від неї, які живуть в кожному праведному серці! |
|||||||
|
