Після служби в армії моя бізнес-кар'єра в Києві розпочалася посадою "двірник СШ №78" на Шота Руставелі на запрошення дорогої моєму серцю Марї Петрівни. Яскраво пам'ятаю коротку розмову з учнем середніх класів, який кинув мені по голові псля неодноразового плювання під загальний сміх, коли я підмітав під вікнами класу територію школи, паперовою кулькою від печива з вікна третього поверху. На момент цієї події я старанно підмітав подвір'я. На своє, можливо не досить дипломатичне зауваження, я почув таке: "Твое дело мести, а не гавкать". Тоді я й усвідомив глибоку та просту суть приказки "Чим нижче стоїш - тим болючіше б'ють" про яку завжди нагадував тато. Але набагато пізніше, підтвердилася ще й дія інших двох законів життяЗакону Взаємозалежності та Закону Карми: не цей би принизливий випадок – не було б досягнень, які маю сьогодні! Стояв і клявся, плачучи під сміх школярок від образи, що хоч щось маю досягнути у цьому чужому, холодному місті. До сьогодні кинути на асфвльт сміття не можу, як і принижувати людей, як кажуть нижчого соціального статусу, бо колись провідячував на собі все це.
1996-1997 роки, Великобританія, Північний Уельс. Дитячий ансамбль народного танцю "Аркан", організатором якого я був, брав участь в одному з найбільших міжнародних конкурсів. Він таки зайняв 1 місце серед 50 інших країн світу. В ті роки гостями були Лучано Паваротті, Монсерат Кабальє, Найджел Кеннеді та Принц Чарльз. Пам'ятається, як після зустрічі з Принцом Чарльзом мав коротку розмову з його персональним охоронцем, яку я потім назвав "Незнаючий здогадується. Знаючий — знає". Завжди цікаво це згадувати.
Пригадую прийом у Гопала Баглєя, аташе по культурі Індійського посольства, та розмову з ним про вегетаріанство. Його сім'я, як виявилося, є династійно-вегетаріанською. Це означає, що всі її члени неухильно слідують цій традиції вже сотні років, як і мільярд населення цієї прадавньої Країни. Дійсно, як написано біля входу в аптеку Далай-Лами: "Тварини - не їжа. Тварини - наші друзі!" Незабутній вечір!
Якось, в часи юності, відбулася незвичайна розмова біля колишнього магазину "Ноти" на Хрещатику з незнайомою мені жінкою. Вона щойно вийшла на волю після 8 років ув'язнення. Їй вистачило грошей, щоб доїхати лише до Києва. А в Луганську на неї чекала стара мама та 9-річна донька, яку вона пам'ятає у віці одного року, коли її, маму, серед ночі арештували, забравши на 8 років. І вона вирішила, що я той, хто їй допоможе Розмова тривала біля 20 хвилин. Безмежно їй вдячний за це. Уявіть, ця жінка не набула жодної звички, які притаманні тим, хто туди попадає. Мало того, вона була бригадиром, якого поважали і "зечки" і охоронці. Її поважали наскільки, що навіть не наважувалися ламати їй психіку, що є нормою для "зони". За її словами: "Всі відчували мою любов, мій план повернутися... А в зоні такі ж люди, як і ви тут. Тільки замучені..." - сказала тоді вона...
Добре запам'ятав інтерв'ю та розмову з Оксаною, кандидатом на роботу в СП "ІМІДЖ ОСВІТА". У графі анкети "Що ви хотіли б побачити на власні очі?" вона написала: "Зцілення безнадійно-хворої людини".
Незабутньою є коротка розмова з дружиною, коли вона запропонувала мені бути присутнім при народженні дитини. Завжди буду безмежно вдячний, як за пропозицію, так і за те, як геніально-дипломатично їй вдалося це зробити.
Розмова з батьками серед ночі, коли в 9-му класі я повернувся з танців у сільському клубі з невеликим, але яскравим "засосом" на шиї. Чому я своєчасно не помітив його у дзеркалі? - запитаєте ви. Тому, що навіть не відчув, коли та яким чином цей "подарунок" 15-літня гостя з Актюбінська зробила мені на пам'ять. Зараз смішно - тоді було точно ні. А розмова була дійсно шедевром педагогіки! - мене постригли налисо, заборонивши займатися улюбленою справою...
Завжди цікавився Японією, починаючи з мистецтва ікебани, педагогіки Ібуки Масару, Кодексу Бусі-До самураїв і закінчуючи шедеврами кіномистецтва Акіро Курасави. По-справжньому особливою була розмова з Такіші Ядзимою Сан, Головним консультантом інституту стратегічних досліджень корпорації Mitsubishi. До цього під його керівництвом я закінчив 2 чотириденні тренінги. Але, за словами його асистента, я був єдиним, хто удостоївся такої честі. А причина проста - дуже багато знав про Японію (з його точки зору) і ставився до його Батьківщини з повагою та захопленням. Поради в бізнесі використовую до сьогодні!
Колись мене запитали: "Якби Ви були багатою людиною, кого з незвичайних людей Ви запросили б розділити з Вами обід у фешенебельному ресторані Лас-Вегаса?". "Свого тата" - відповів я. |
|||||||
|
