Перший вид хвиль - це хвилі постійних навколишніх змін. Вони і є причиною внутрішнього страху. Зміни тривожать нас. Вони тривожать своєю нестабільністю та непередбачуваністю, бо не дають нам почувати себе захищено та надійно на своєму ж острові... Другий вид хвиль - це хвилі постійного старіння... Ми з вами помічаємо, як за кожним накатом вони залишають нам зморшки на обличчі. Вони непомітно забирають з життя наших рідних, перетворюючи їх на фотокартки на наших алтариках та женуть нас, безжалісно штовхаючи в спину, в одному й тому ж напрямку: від народження і до смерті... Третій вид хвиль для тих, хто не помічає швидкоплинності свого безцінного втілення. Вони нагадують про себе хворобами, які завжди непроханими гостями паралізують природний плин життя на такому, здавалось би, комфортному острові... І, нарешті - остання хвиля... Це наша смерть. Мить прощання зі світом... Як достигла груша впаде з дерева, так колись раптово обірветься й наше життя... Як подих осіннього вітру відірве від гілки зів'ялий листок, так колись і ми назавжди залишимо цей, здавалося б, непорушний «свій острів в океані»... Орендоване у природи тіло зноситься, а від життя залишиться... лише спогад... Ми вперше відчуємо, що мріяти чи планувати - вже немає ніякого сенсу... Коли смерть постукає у двері, серце стисне страх і кожен усвідомить, що настав час назавжди залишити «острів». Я часто на семінарах, жартома, кажу, що у мене для присутніх є два важливих повідомлення. Одне неприємне - ми всі помремо! А інше - приємне - це не трапиться прямо сьогодні. Та хто зна... Бо коли смерть приходить, вона ніколи не приходить завтра. Вона завжди приходить сьогодні і неочікувано... І кожен зі сльозами на очах себе тоді запитає: "Чому ж сьогодні? Адже, це мало трапитися завтра?.." Саме ставлення, що смерть прийде потім, колись - і приносить нам неймовірну шкоду: ми живемо легковажно, переважно планами на майбутнє. Ми метушимося, бігаємо, живемо не життям, а уявними планами на завтра, наче б то ми будемо жити вічно... Але все може статися по-іншому, неочікувано... Адже прийде день, коли "Завтра" вже не настане... Та легковажно і безтурботно ми з дня в день відкладаємо практику самовдосконалення на потім, забувши про слова Будди: "НАЙБІЛЬША ВАША ПРОБЛЕМА В ТОМУ, ЩО ВИ ДУМАЄТЕ, ЩО ВИ МАЄТЕ ЧАС!" Ми забули про безцінність нашого втілення, яке не буде тривати вічно... Необхідно вдосконалювати себе вже сьогодні, поки ще маєм час! Бо коли смерть постука в наші двері, а вона постукає у двері кожного з нас, щось планувати вже буде пізно... Тож, кожен хоче змінити світ! Та не кожен хоче змінити себе... А відкладати самовдосконалення "на потім" - це не розпочати його ніколи...
Автор: Володимир Коливай |
|||||||
|
