“Тварини не їжа - тварини наші друзі!”
Цей надпис побачив у Делі при вході до аптеки Далай-Лами. Хтось усміхнеться. А хтось - задумається... (На фото - бізнес-тренер "Анданте" та собака-поводир під час прощання в одному із селищ Гімалаїв).

Ми їх їмо, але життя їм не давали... Ми їх замовляємо, але вони не давали згоди на смерть...

Мільйони людей живуть без м'яса і не гірше по якості чи коротше життя від нашого! Це питання не життя і смерті. Це питання звички, культури.

Так... Звичка - велика сила. Особливо, якщо її і не збираєшся міняти.

Але ж тварини не їжа!? Це ми їх прирекли на смерть... Хтось помре без вживання тіл мертвих тварин? - Та ні, нісенітниця, самообман. Може Ви думаєте, що Ви не виростете без м'яса? То подивіться на тіло та кістки слона, жирафи, бегемота та носорога! Що вони їдять: м'ясо, бо не виростуть? Та ні. Вони є доказом протилежної наукової теорії. І це факт.

Хтось скаже, що це - традиція. А що? Всі традиції ідеальні і незмінні? Хтось скаже: бог дозволив. А що? Хтось чув чи бачив цей дозвіл?

Отже, за словами мільйонів, які полишили ці "срави" - це звичка, елементарна звичка, якої можна позбутися точно так, як вживання кави, спиртного чи паління. Ця звичка не є потребою людини і це давно доведено наукою!

Може час спробувати себе на людяність?

Уривок з іншої статті тренера "Ми не вмираємо!":

...Так от, Толік сказав тоді: «Подумай! Адже для вченого, м'ясо дохлої свині під мікроскопом, і шматок синього м’яса зі стегна якогось ветерана праці Івана Івановича, що лежить два дні в труні, обкладений вінками – це той же, 100% ідентичний екземпляр! Хіба-що не підфарбований для вітрини. І ти це ще до цих пір їси? Ну ти даєш…, - продовжував Толік. Вони виварюють з м’яса трупну отруту, розкладену кров та лімфу, кидають туди лаврового листочка та перчику і несуть цей «бульйончик» хворому в лікарню, щоб він, тіпа, одужав! Уявляєш цей абсурд? І ти з ними теж?». Вам треба було бачити слово «бульйончик» на обличчі мого співбесідника. Це було щось! Він дивився тоді з викликом в очах, як тато, який хоче відучити свою дитину від схильності до крадіжок чи брехні. В очах його, пригадую, була і біль, і співстраждання, і строгість… «Якщо їм приємно пити цей чай з м’ясом, вірніше, чай з трупом (так він тоді назвав звичайний для нас суп) – це їх справа. Але ж ти – не вони?». Ці останні слова та стегно Івана Івановича так вплинули на мене, що я поспішив добігти додому і, як дитина, що хоче мамі розповісти про отриману в школі п’ятірку, оголосити все почуте рідним! А ще повідомити всім про те, що я м’ясо вже не їм! Прийшов, розповів, і більше ніколи і не їв. Просто не зміг, дякуючи Толіку, мікроскопу та уявному Івану Івановичу у вінках. Мені тоді було 26".

Л. Толстой: "Почему именно воздержание от животной пищи будет первым делом поста и нравственной жизни?..." Читати далі...

Фото Оксани Литвиненко, зроблене під час прощання з собакою-поводирем в Гімалаях, у підніжжя статуї Падмасабхаву.



Автор: Володимир Коливай

© Анданте, бізнес-майcтерня 1991-2012
При будь-якому використанні матеріалів,
посилання на сайт business-trainings.kiev.ua є обов'язковим.
(044) 496-20-76, 496-20-77
Пошта: 04070, Київ-70, а/с №170
вул. Глибочицька 40, 3-тій поверх.